Селище Опитне, що прямо навпроти Донецького аеропорту, ще з 2014 року внесене у перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Поруч – передова української армії. Зараз тут проживають приблизно 40 цивільних осіб. У селищі немає світла, води, дорога сюди від Авдіївки геть погана. Але люди живуть, бо подітися їм нікуди.
У селище ми приїхали надвечір. Усе село потрощене артилерією і спалене вогнем у перші роки війни. Зараз його захопили густі чагарники та суцільне павутиння хмелюУ селищі проживають приблизно 40 цивільних осіб. Допомоги від держави, кажуть, немає ніякої. Ще з 2014 року селище внесене в перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Тож люди виживають, як можуть Місцева жителька Ольга сушить на сухарі хліб, який їй дали військові. – Чому звідси не їдете? – Куди? У мене пенсія – 1400 (гривень). Яке житло я можу знайти за ці гроші? А ще треба прожити. І комунальніШкільна бібліотека. Місцеві кажуть, що раніше книг було більше, але їх постійно «розтягують» на опалення або щоб почитатиСеред книжок знаходимо «цинк» від набоїв калібром 5,45. У самому селі вуличних боїв майже не було, а от артилерією тут потрощене геть усеУ бібліотеці чомусь досить багато було книг Маркса та ЛенінаШкільна актова зала. Вигляд на сцену через вікно. Війна застала її саме з цією декорацією – «Свято 1945»…Написи на розбитих стінах школиБільшість будинків знищена вщентАле є й такі, які можна відновити. На фото – жилий будинок і двірЙдемо далі, зайшли у колишній дитячий садочок. Дивує, як швидко природа відвойовує територію, колись зайнятою людиноюВ одній із розбитих снарядами кімнат на підлозі все всипане дитячими іграшкамиБаба Марія. Сама родом із Закарпаття. 1940 року народження. Живе у селищі самаЧоловік помер невдовзі після початку війни. Потім від осколка снаряда загинув син (уся їхня родина – на фото). Вона лишилася зовсім однаЧимось їй допомагають волонтери, чимось – військові. Має город, курей, собаку, кота. Дуже бідкалася, що вибиті вибуховими хвилями вікна завішані «дюрявою» клейонкою – і взимку дуже холодно. «Мені б хоч якісь вікна, аби не дуло. Синочки, ви попросіть там…»Коли ми вже йшли, баба Марія дала нам повний пакет овочів зі свого городу. І напоїла мене каламутною водою населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження
